Українська мова 10 клас

   ЛЕКСИКА

Словничок  паронімів

Іншомовні  слова  їх  українські відповідники

абреже - витяг з твору, скорочений переказ

 автентичний - справжній; той, що ґрунтується на першоджерелі

автономія - право на самоврядування

адаптація - пристосування

адепт - ревний прихильник якоїсь ідеї, вчення

а капела - хоровий спів без музичного супроводу

амбіція - гонор, чванливість аннали – літописи

 анотація - стисла характеристика змісту книги, статті тощо

апелювати - оскаржувати що-небудь; звертатися за підтримкою

бієнале - виставка, фестиваль

вербальний - словесний, усний

візаві - той, хто перебуває навпроти

генеалогія - родовід

генерація –покоління

глосарій - тлумачний словник маловживаних слів до тексту

голіаф - велетень, гігант

де- факто - фактично, насправді

де- юре   -  згідно з законом, формально

дидактичний - повчальний

дилетант - особа, яка має поверхові знання

дискретний - роздільний,  перервний

епатаж -скандальна витівка

ефемерний - примарний,  ілюзорний

ідентичний - однаковий,  тотожний

імідж - певний образ кого-небудь

імпозантний - показний,  поважний, статечний

імунітет - стійкість, організму

індиферентний - байдужий

інсинуація - злісна вигадка, наклеп

інфантильний - недорозвинений

інцидент - непорозуміння,  неприємний випадок

казуальний - випадковий,  одиничний

квінтесенція - найважливіше,  найсуттєвіше

конфіденційний - секретний

лапідарний - стислий, виразний

латентний - прихований

легітимний - законний

мажоритарний - який належить  до більшості

манускрипт - рукопис

маргінальний – розташований  скраю

ментор - надокучлива, нудна  людина

меценат - покровитель наук, мистецтв

мізантроп - відлюдник; людиноненависник

нувориш - багатій-вискочка

одіозний - неприємний, небажаний

орієнтальний  - східний; властивий країнам Сходу

офіра - жертва

панегірик - надмірно похвальна промова

паритетний - рівноправний

патетичний - піднесений, схвильований

перипетії – несподівані повороти в житті, ускладнення

перманентний - постійний, неперервний

пертурбація   -  раптове  порушення нормального ходу чогось

преамбула  -  вступна частина

прерогатива  -   перевага, право

преференція  -   привілей, пільга

пріоритет  -   першість, перевага

раритетний  -   рідкісний

релятивний   -  відносний; який визначається у порівнянні

ренегат  -   зрадник, відступник

рентабельний    прибутковий, доцільний

ретируватися - відступати, зникати

рецидив - повторний вияв чого-небудь

сакраментальний - 1) ритуальний, священний; 2) звичаєвий, традиційний; 3) горезвісний

симбіоз - вдале поєднання різнорідних елементів

сибарит - розбещена розкошами людина, дармоїд

скрупульозний - дуже ретельний, точний до дрібниць

сомнамбула - сновида

субтильний - тонкий, ніжний, тендітний

тактильний - той, що сприймається дотиком тартюф - лицемір, святенник, ошуканець

тривіальний - звичайний, буденний

фавор - заступництво, протекція впливової людини

фамільярний - безцеремонний, панібратський 

                                  ТРОПИ

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартість.

До художніх засобів  належать:

1)    тропи :епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія тощо;

2)     стилістичні фігури:повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо;

3)     принципи фоніки :інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо;

4)     формотворчі засоби кожного роду літератури :сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер'єр, монологи, діалоги персонажів, мова оповідача і автора.

Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»

Основні різновиди тропів:

& Алегорія

& Метафора

& Метонімія

& Синекдоха

& Оксюморон

& Епітет

& Гіпербола

& Літота

& Іронія

& Сарказм

Епітет ( з гр. додаток) – це художнє означення, що підкреслює якусь властивість чи рису предмета, явища тощо і викликає до нього певне в уяві образні картини, емоційно вплинути на читача, викликати уявлення, що лежать в різних життєвих сферах і залежать від досвіду читача. «…А земля лежить медова»

Які виникають асоціації  зі словом медова?

 (Рання золота осінь або пізнє літо, цвітіння квітів на лугах + віддалені асоціації медова земля – мед – бджола +прислів’я : працьовитий, як бджола» - людська плодотворна праця.

Художнє означення, або епітет, є ширшим від граматичного означення.

Епітет  може бути виражений:

1)    іменником : вітер-волоцюга, дівчина-слов’янка.

2)    прислівником: посміхнутися криво; Він жадібно дивився на томик Шевченка.

3)    дієприслівником: Він все життя перейшов танцюючи.

4)    цілим словосполученням: Вона згадала село, вкрите біло-рожевим цвітінням вишень.

У народній творчості часто до певного слова вживаються одні й ті ж епітети, їх називають постійними:

синє море, степ широкий, орел сизий, ясен місяць,

 вороний кінь, шовкова коса, золота осінь.

 

 Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.

Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній маскультурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться „гаряча” боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуваного „народжуються” нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, „штовхати” науку тощо («квадратура кола»).

Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

 Розмовні оксюморони: живий труп, страшенно вродливий(-а), нелюдське життя, палючий холод, молодий старик, правдива казка.

Оксюморони, що увійшли в науково-популярний вжиток:

• владний безлад (рос. беспредел) (владу як таку, створено, для наведення порядку) — цей оксюморон є частим у вжитку, скажімо, опозиційної до діючої влади політичної сили;
• складна ́ простота (коли за уявною простотою і довершеністю «стоїть» чимало зусиль і праці);
• штучна людина (в двох значеннях — і про людину, «нашпиговану» технічними пристроями, і про людиноподібного робота).

Приклади використання оксюморонів у сучасній маскультурі:

• назва голлівудської стрічки «З широко заплющеними очима»;
• «порочний святенник» (рос. Падший ангел).

Порівнянням називається зіставлення двох предметів, явищ, по­дій тощо за їх спільними ознаками.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

Так наші молоти гриміли раз у раз.

(І. Франко)

Порівняння дає можливість докладно дізнатися про невідомі нам риси, властивості чи ознаки предмета, події тощо. Воно має велике пізнавальне значення. Без нього важко було б дізнатися про речі, яких ми не бачили.

Порівняння так само, як і епітет, викликає певні емоції, несе в собі якусь оцінку предмета чи явища, про які йде мова. У наведеному вище порівнянні звуку ударів молотів з ревом водопаду, з кривавим гуком битви відчувається захоплення могутністю каменярів, що ламають ске­лю, а разом з тим підкреслюється важкість і небезпечність їхньої спра­ви — бо ж у битві кривавій гине багато людей. Опосередковано це по­рівняння високо підносить героїв-каменярів. Адже вони добровільно встали на роботу-боротьбу і з відданістю та могуттю рушать скелю, жертвуючи власним життям.

  Види порівнянь:

1)    прямі: дівчина гнучка, як вербова лоза; хлопець міцний, як дуб;

2)    заперечні (негативні):              То не грім в степу грохоче,        

     То не хмара світ закрила,—

     То татар велика сила

     Козаченьків обступила.

3)    порівняння-паралелізми:  такі П., у яких без сполучників зіставляються два явища поруч:

Чи не той то хміль,

Що коло тичин в’ється?..

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється

4)     порівняння може бути виражене Ор.в.: дивитися вовком( як вовк); Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем»(як вогонь) (О. Зуєвський)

5)     За допомогою слів  подібний, схожий, нагадує, здається та ін. :На людське серце свічка є подібна(свічка, мов серце); Кохання схоже на отруту (кохання , мов отрута).

Паралелізм – це стилістична фігура: паралельне зображення двох-трьох явищ із різних сфер життя.

У нар.тв-ті картини природи пов’язуються з душевними настроями людини. Створюється так званий психологічний паралелізм.

Стоїть явір над водою,

В воду похилився.

На козака пригодонька,

Козак зажурився.

 Епітет і порівняння — це прості тропи. За їх допомогою наше уяв­лення про предмет уточнюється, поширюється, але сам він залишається в своїй основі незмінним.

Є тропи складні — метафора, метонімія, іронія тощо. У них ознаки чи властивості одного предмета переносяться на інший.

Мета­фора - образний вислів, у якому ознаки одного предмета чи дії перено­сяться на інший на підставі подібності між ними   .

Наприклад, у вислові — палали півонії червоним полум'ям — ідеться, звичайно, не про те, що квіти горіли справжнім вогнем, а про те, що червоні півонії здавалися палаючими. Адже півонії, що пишно розцвіли червоними квітками, кольором своїм нагадують червоний во­гонь. Ось оця ознака вогню — колір — переноситься на квіти: сказано, що вони палали. Тут не порівняння — півонії були, немов червоний во­гонь,— а саме заміна однієї дії іншою: замість червоно цвіли вжито образний вислів — палали червоним полум'ям.

Складний троп, інакомовлення, розкриття суті одного явища через подібне ("синя одежа моря" – М.Коцюбинський. Тут синій колір морської води зіставляється з хвилями).

                         Різновиди перенесень:

1)    колір (наприклад, білий сніг - білий світ) Перше значення - пряме - білий сніг. Друге - переносне, метафоричне - білий світ.

2)    розмір (наприклад, грудка землі - грудка суму)

3)    форма (рука хлопчика - рука долі)

4)    функція (палець людини - палець станка (деталь станка)

5)    місцезнаходження ( дно моря - дно життя)

6)    форма і функція ( хвіст ящірки - хвіст літака)

7)    емоційне враження (чорна земля - чорна душа)

Метафора найчастіше виражається в дії, наприклад, кіт посміхався у вуса.

   За стилістичним забарвленням серед метафор розріз­няють:

• стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день про­йшов;

• образні загальномовні метафори: час біжить, дні ле­тять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;

• образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згу­била камертон (Ліна Костенко).

            Особливим вилом метафори є персоніфікація, або уособлення, коли властивості людей або інших живих істот переносяться на неживі пред­мети. Наприклад: сонце весело сміялося з неба, земля дихала на повні груди, заклопотано шепотів про щось  зелений гай. І сміятися, В дихати, й шепотіти можуть люди, живі істоти. Вживання цих метафор робить розповідь письменника зримішою, емоційнішою.

Без метафори не обходиться майже жоден вірш. Відшукайте мета­фори в поемі А. Малишка «Прометей», поясніть, яке значення мають вони для розкриття ідейного змісту твору. Прочитайте оповідання Па­наса Мирного «Морозенко», простежте, як і з якою метою використано в ньому персоніфікації у створенні образу Морозенка та інших міфічних істот.

Увага !   Слід пам'ятати, що якщо в тестових завданнях ЗНО треба визначити який троп найяскравіше виражений в рядку, то слід обрати уособлення, якщо в прикладі діє предмет, неістота, і метафору, якщо істота, за тієї умови, якщо і уособлення і метафора присутні у варіантах відповіді. Якщо присутнє щось одне або метафора, або уособлення, то вибирати те, що є.

Дуже близько до метафори стоїть алегорія, яку деякі дослідники вважають видом метафори.

Алегорія — це відтворення в образах тварин, предметів, явиш природи ТОЩО людських характерів, стосунків між людьми. Яскравим прикладом алегорії є байка.  У ній розповідається про звірів, явища при­роди тощо, а ми розуміємо під цими образами людей, людські харак­тери, стосунки між людьми.

Алегоричний характер мають такі поезії, як «Каменярі»  І. Франка, «Досвітні огні» Лесі Українки. Читачеві зрозуміло, що, змальовуючи вперту й важку працю каменярів, поет говорить про борців-революціонерів, які виступають проти царату. Так само й досвітні огні в однойменному вірші Лесі Українки символізують початок революцій­ного робітничого руху, перші революційні виступи. Це алегоричні образи.

Алегоричний характер мають деякі народні прислів'я та приказки, загадки, порівняння тощо: доки сонце зійде, роса очі виїсть; хитрий, як лисиця; дурний, як осел; хіба ревуть воли, як ясла повні?; пустили лисицю в курник; доручили ведмедеві пасіку стерегти; чорненький со­бака дім стереже тощо.

У літературі часто зустрічаються назви творів, що мають алегорич­ний характер. Роман

 А. Головка «Бур'ян», повість М. Коцюбинського «Fala morgana*, вірш Лесі Українки «Досвітні огні».

Близьким до метафори тропом є метонімія.

        Метонімією нази­вається заміна назви одного предмета, явища чи дії іншим на підставі зв'язку між ними. Наприклад: а з першого вересня ожила школа: зашуміли класи, сповнилися сміхом і тупотом коридори. Зрозуміло, що зашуміли не класи, а учні в класах, вони ж сміялися й бігали в кори­дорах. Коли ми говоримо: «Я вчора читав Гончара», то маємо на увазі книгу, написану цим письменником, і так нас усі й розуміють. Це теж метонімія. Схожості, подібності (як це характерно для метафори, мето­німії) між Гончаром і його книгами немає — є інший зв'язок — книга написана Гончаром. Метоніміями є такі вислови, як з'їсти повну таріл­ку (звичайно ж, не тарілку, а страву, що в неї насипана), подати рушники — тобто вийти заміж  тощо.

 

  Типи перенесень:

1)    заміна матеріалу на виріб (чеське скло - про скляні вироби з Чехії)

2)    заміна твору на автора   ( "читати Шевченка" замість "читати твори Шевченка")

3)    заміна вмісту на предмет ( з'їсти тарілку)

4)    заміна мешканців на країни, міста, вулиці (гомоніла Україна)

5)    заміна дії на знаряддя (перо письменника)

6)    заміна предмета його атрибутами (рожеві щічки озирнулася) та інші.

     Синекдоха (від грецького - співвіднесення) - різновид метонімії, який виражається у:

1)    заміні однини на множину і навпаки;

1)     заміні родового на видове і навпаки;

2)    інколи синекдохою називають вживання замість назви цілого предмета його частини.

Наприклад, перенесення за кількісною ознакою (однина - множина) "бережи копійку" замість "бережи гроші", "сто разів уже казав" замість "кілька разів".

Перенесення з цілого на частину: Картата хустина спинилася і здивовано озирнулася.

 Слов’янський  воїн урятував світ від фашистської чуми. Тут, звичайно, говориться не про одного воїна, а про всю армію. Загін прибув у складі ста двадцяти багнетів. Замість слова бійців ужито слово багнетів, яке вказує на озброєння бійців.

Близько до синекдохи стоять такі тропи, як гіпербола та літота, які також ґрунтуються на кількісному перенесенні ознаки чи міри власти­вості.

Гіпербола — це художнє перебільшення. Та й виріс хлопець аж до неба — говорять у народі про високу людину. Микита Кожум'яка розриває руками сім волових шкір. Котигорошок носить булаву дев'я­носта пудів. Козак Байда, провисівши на гаку кілька днів, знаходить сили вбити турецького царя з його родиною. У пролозі до роману «Правда і кривда» М. Стельмаха змальовується такий бій, коли в по­вітрі снаряди зустрічалися із снарядами, кулі з кулями — так густо було їх у повітрі. У відомій поезії Т. Шевченка Дніпро горами хвилі підійма.

Це все художнє перебільшення, гіпербола, яка допомагає читачеві глибше уявити силу, розміри чи інші якості якогось предмета чи події. Гіпербола часто зустрічається в казках, народних думах та піснях. Від­шукайте приклади гіперболи в історичних думах, які вивчаються в се­редній школі, та поясніть, з якою метою вони вжиті.

Літота — художнє применшення, коли якості чи розміри пред­мета порівняно із справжніми подаються як надзвичайно маленькі. Про людину, яка принишкла, поводить себе надто спокійно, непомітно, гово­рять, що вона тихше води, нижче трави; з'ївши крихту хліба; дитя було маленьке — як мишенятко; до сусіднього села близько — двічі палицею кинути — усе це вислови, побудовані на літоті.

І гіпербола, й літота, виділяючи й підкреслюючи певну рису чи властивість предмета, сприяють глибшому розкриттю задуму письмен­ника. Вони сприймаються не в прямому розумінні, тут на перший план виступає переносне значення. Ці засоби надають мові найчастіше уро­чистого або комічного звучання.

Порівняно з іншими тропами гіпербола й літота в художній літе­ратурі вживаються помітно рідше.

До тропів належить й іронія — тонка, прихована насмішка, коли слова вживаються в протилежному значенні. Так, бажаючи гостріше висміяти панів-кріпосників, Т. Шевченко пише, що пан щедрий та роз­кошний, отечество так любить, так  за ним бідкує... А далі розкриває суть отієї «щедрості» та «любові». «Гак із його, сердешного, кров, як воду, точить!» Іншого пана Шевченко називає тихим, богобоязливим і пока­зує, яким той насправді є жорстоким та лютим.

Іронія часто вживається і в розмовній мові, коли, наприклад, про поганого учня говорять: це справді «відмінник» — за один день три двійки одержав.

Іронія, залежно від контексту, може мати найрізноманітніші від­тінки — від дружнього жарту до злої, уїдливої насмішки, яка нази­вається сарказмом.

Так, гнівно засуджуючи самодержавство, яке люто пригноблювало всі волелюбні народи,

Т. Шевченко з гіркою, пшикни іронії-ю, тобто із сарказмом, пише про царя:

Отам-то милостивії ми Ненаголовану і голу Застукали сердешну волю

Та її цькуємо...

Тут В іронічному ключі вжито казенну форму звернення від першої особи множини, лютою тирана названо милостивим. Сила постового гніву надає іронії саркастичного звучання.

Треба ще сказати, що поділ тропів на види має до певної міри умов­ний характер. Деякі з них за своїми ознаками стоять на межі між од­ним та другим або й декількома тропами. Наприклад, у вислові — усміхнене сонце — є риси епітету й персоніфікації. Такі епітети нази­ваються персоніфікованими епітетами. Вислів — був той козак сильним, як лев — являє собою порівняння, але має також і ознаки гіперболи. Алегорія стоїть дуже близько до метафори. Майже всі тропи можуть мати іронічне забарвлення.

Тавтологія — повторне позначення вже названого поняття ін­шим словом або виразом; спеціальне або непередбачене повторен­ня тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Адреса проживання, забезпечення безпеки, маршрут руху.